Про силу і слабкість країн, що прагнуть до боротьби за вплив і владу в цифрову епоху
196переглядів Світлана Долінчук, 7 серпня 2024, 20:00 Поділитися
23 грудня 2015 року Івано-Франківська область на Заході України поринула у темряву.
Через те, що цифрові зловмисники маніпулювали майже 60 автоматичними вимикачами та підстанціями в енергосистемі, понад 230 000 людей залишилися без світла у власних будинках і на підприємствах. Вони також вивели з ладу резервні генератори, залишивши самих електриків у пітьмі. Відключення тривало шість годин. Швидке відновлення відбулося завдяки здатності української енергосистеми функціонувати в ручному режимі, що вже перетворилося на атавізм у деяких західних країнах.
Хоча прямої причетності російських спецслужб до кібератаки не було остаточно доведено, існує достатньо ознак певного рівня їх залученості. Проведена в Україні через кілька місяців після анексії Криму, ця хакерська спецоперація виявилася першим випадком відключення електроенергії, організованим через дистанційне втручання в роботу енергомережі, про який стало відомо широкому загалу.
Атака на українські енергомережі показала здатність хакерів успішно виводити з ладу критично важливу інфраструктуру на території іншої країни в потрібний для спецслужб час. Саме тому кібератаки здатні виступати потужним важелем впливу для досягнення цілей, яких прагнуть держави в добу новітніх геополітичних протистоянь.
Докладніше – в огляді Mind
Бекграунд. Бен Б’юкенен – сучасний американський науковець, державний діяч, фахівець та спеціальний радник із питань кібербезпеки та штучного інтелекту у Білому Домі, викладач, доктор наук, письменник.
Книжка «Хакери і держави» Бена Бʼюкенена – це спроба з’ясувати, що означають кібератаки для геополітики. Відповідь, на думку автора, полягає в тому, що їх треба розглядати як щось на кшталт сил спеціального призначення. Кібератаки здатні здійснювати саботаж, крадіжки, розвідку, але вони зовсім не можуть бути корисними в якості сигналів про майбутні наміри або можливості держав, як це дозволяють робити більш традиційні збройні сили.
Бен Б’юкенен стверджує, що у кіберпросторі межа між сигналом, наступом і захистом є ще більш розмитою.
«Щоб забезпечити власну кібербезпеку, держави іноді втручаються у стратегічно важливі мережі інших держав і загрожують – часто ненавмисно – безпеці, ризикуючи ескалацією конфліктів і підривом стабільності», – пише дослідник.
До того, як написати свою книжку, він отримав докторський ступінь у Королівському інституті військових досліджень, а зараз є науковим співробітником проєкту «Кібербезпека» Белферського центру науки і міжнародних відносин при Гарвардській школі державного управління ім. Кеннеді.
Видавництво: «Наш Формат»
Сюжет. Бен Б’юкенен досліджує трансформацію впливу хакерів на світову політику протягом останніх двох десятиліть, перебуваючи на перетині кіберпростору та міжнародних відносин.
Він розкриває ґрунтовну та виважену історію кібератак, відстежує динаміку і розвиток хакерських спецоперацій, починаючи з перших кроків Агентства національної безпеки США та Штабу урядового зв’язку Великої Британії – відомств, які перехоплюють усі види комунікацій, включно з повідомленнями нібито дружніх урядів.
Багато країн зараз займаються хакерством, переслідуючи свої національні інтереси. Спільна американо-ізраїльська операція з передачі вірусу Stuxnet, який саботував роботу ядерних центрифуг в Ірані, була розкрита в 2010 році. Росія порушила енергопостачання в Україні за допомогою кібератак і втрутилася у президентські вибори в США у 2016 році, зламавши електронні поштові скриньки посадовців Демократичної партії та голови передвиборчої кампанії Гілларі Клінтон. Китай використовував хакерство з метою промислового саботажу.
Викриття 2013 року колишнього підрядника АНБ Едварда Сноудена показали, як західні уряди здійснюють цифрове шпигунство. Незважаючи на зростаючу повсюдність кібератак, Б’юкенен також підкреслює їхню обмеженість як засобу геополітичного примусу або способу надсилати дипломатичні сигнали. Натомість він висуває концепцію для розуміння кібероперацій, яка ґрунтується на базових поняттях шпигунства, атаки і дестабілізації.
Вам сподобається, якщо: ви хочете прочитати досить вичерпну хронологію всіх основних і резонансних хакерських атак, через які уряди найбільших країн прагнули змінити геополітичний ландшафт і досягти перерозподілу влади у світі.
Вам не сподобається, якщо: ви прагнете поглибити свої знання про кібервійни та дізнатися найсвіжішу інформацію про відносини держави і хакерів. Вперше видана англійською у 2020 році, книжка написана на вже відомих кейсах.
Головна причина прочитати: «Хакери і держави» – це захопливий огляд цифрової агресії, до якої вдаються різні держави у прагненні довести власне домінування у світі або на окремій території. Це системне, послідовне і якісно обґрунтоване дослідження про те, що кібератаки не схожі на ядерну або іншу традиційну зброю, яка передусім є засобом стримування, а не фактичного застосування. Саме тому кібератаки не можуть бути добре відкалібровані, а їхні наслідки – спрогнозовані з достатньою достовірністю.
У тому ж дусі:
Шон Макфейт «Нові правила війни. Перемога в епоху тривалого хаосу»
Наш світ поринув у добу тривалого воєнного й геополітичного хаосу. Росія, Китай та Іран цілеспрямовано руйнують світовий порядок, порушуючи всі традиційні правила війни з часів Вестфальського миру. У хід ідуть кібератаки, приватні військові компанії, армії без розпізнавальних знаків, маріонеткові проксі-сили на зразок терористичних, кримінальних чи революційних угруповань.
Беручи найкраще від Карла фон Клаузевіца, Сунь Цзи, сучасних військових мислителів та із власного досвіду, автор пропонує сміливе і глибоке керівництво для неконвенційної війни, що, вірогідно, пануватиме протягом ХХІ століття. А переможе в ній той, хто швидше опанує ці методи.
Еліот Гіґґінз «Ми – Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів та інформаційна війна з Росією»
Книжка про зростання громадянської журналістики, розслідувань із відкритих джерел у цифрову епоху, силу колективного інтелекту, формування громадської думки та притягнення можновладців до відповідальності за власні дії.
Засновник Bellingcat Еліот Гіґґінз був звичайним офісним клерком, коли у 2011 році розпочалась Арабська весна, а згодом громадянська війна у Сирії. Він моніторив соцмережі, постив знайдене у блозі, проводив любительські розслідування. Саме так світ дізнався, що режим Асада застосовував хімічну зброю і касетні бомби. Коли у 2014 році росіяни збили боїнг рейсу MH17, Гіґґінз з однодумцями вже створили Bellingcat. Невдовзі вони знали про «Бук», яким збили літак, та майже все… На черзі було викриття російських агентів та мережі російських пропагандистів на Заході.
У цій майже детективній історії Гіґґінз описує подробиці багатьох розслідувань, що відкрили світові правду і кинули виклик тим, хто заперечує дійсність задля власної вигоди.
Источник: mind.ua