Чим цей досвід може прислужитись Україні
287переглядів Дмитро Чепур, 16 вересня 2024, 09:45 Поділитися 
Фото: depositphotos.com
Феномен «цифрових кочівників» набирає обертів у світі роботи нового часу. Події на всіх континентах, від пандемій до війн, змушують спеціалістів – насамперед молодих професіоналів – шукати собі більш безпечні, зручні та вигідні місця для роботи й життя.
Для України ця інформація на вагу золота, адже після перемоги у війні проти росії тут будуть потрібні не лише будівельники, архітектори та водії. Майбутнє держави полягає в економіці знань і технологіях – тобто саме в тих галузях, у яких працює більшість цифрових кочівників.
Уже 65 країн з усього світу впроваджують програми залучення таких спеціалістів на державному рівні. Цей досвід – як провальний, так і успішний – потрібно оцінювати, аналізувати й обирати кращі практики, що вже продемонстрували дієвість і цікавість для цього нового прошарку професіоналів, цифрових кочівників.
У виданнях Financial Times і Bloomberg описали регіональний урядовий досвід залучення цифрових кочівників. Пропонуємо адаптовані переклади цих матеріалів.
Південно-Східна Азія: постійні проблеми та хибні рішення
Протягом останніх 18 місяців експертка з маркетингу Ангела Вонг пересікла всю південно-східну Азію, працюючи з квартир Airbnb, готелів і пляжів – тож для неї нова віза для цифрових кочівників у регіоні, який відомий помірним теплим кліматом та низької вартістю життя, мала б бути гарною ідеєю.
У травні Таїланд пролонгував строк дії віз для самозайнятих працівників, що працюють віддалено, з 60 днів до п’яти років, тривалість разового візиту – до 180 днів, дозволивши також власникам віз брати із собою своїх партнерів і дітей. Філіппіни анонсували запровадження віз для цифрових кочівників цього року.
Проте ці пропозиції виявилися не цікавими для будь-кого, хто може відкрити туристичну візу, зазначає Ангела. «Навіщо проходити процес подання заявки, що потребує заповнення формулярів, надання довідок про працевлаштування та банківських виписок, які лише збирати треба тижні, а потім місяці чекати на погодження, якщо можна (за туристичною візою. – Mind) вже завтра ввечері бути в Бангкоку?» – каже вона.
Її думка гарно ілюструє труднощі, з якими стикаються країни, що налаштовані отримати свою частку від великого пирога віддаленої роботи. Цифрові кочівники мали б сприяти розвитку локальної економіки своїми витратами, проте вони занадто швидко переїжджають. Уряди дуже б хотіли, щоб ті лишалися довше й витрачали більше.
І поки Італія, Португалія, Естонія, Греція, Мальта та Іспанія пропонують спеціальні візи для цієї робочої страти, південно-східна Азія, популярний напрямок для бюджетного туризму, пасе задніх, констатує Бріттані Лефлер, співзасновниця онлайн-ініціативи Nomads Embassy, що покликана залучати до лав і допомагати цифровим кочівникам – початківцям.
«Країни регіону мають по-справжньому складні системи погодження в порівнянні з європейськими. Уряди Південно-Східної Азії вибагливі, час на розгляд тривалий, а правила на кшталт оподаткування або заплутані, або часто змінюються», – розповідає вона. Точних даних про наявність візових та інших можливостей для цифрових кочівників мало, оскільки уряди дуже неохоче діляться цією інформацією.
Індонезійська віза для віддалених працівників E33G дозволяє власнику працювати на території країни протягом року та привезти із собою родину. Маючи звичайну ділову чи звичайну туристичну візу відвідувачі можуть перебувати у країні до шести місяців, покидаючи її території раз на два місяці.
Бас де Йонг, індонезійський партнер юридичної компанії PNB, розповідає, що більшість кочівників, які зацікавлені в туристичному регіоні Балі, обирають одноразову ділову або туристичну візу, а потім раз на два місяці «скидають годинник».
«Ми мали низку запитів, не забагато. Однією з основних перешкод (для власників віз E33G. – Mind) є вимога щодо зарплати від $60 000», – каже він.
У Таїланді уряд запровадив аналогічну програму конкурування за глобальні технологічні таланти, лише спростив усі умови: правила уряду передбачають такий самий шестимісячний період із можливістю обнулення, але з вимогою мати лише $5500 на банківському рахунку та заброньоване житло.
Нікорндей Баланкура, генеральний директор інформаційного департаменту Таїланду та речник МЗС, вважає оновлення вимог шляхом до пришвидшення економічного розвитку й популяризації туризму. Крім того, в уряді вважають, що нові заходи на кшталт впровадження електронних віз і створення окремого комітету з візової політики поліпшать ефективність роботи.
Однак Сутарм Валасатьєн, старший партнер тайського офісу міжнародної юридичної компанії ILCT зазначив, що урядові ініціативи лише набирають швидкості. На його думку, країна хоче «залучити більше закордонних спеціалістів із технологій, яких не вистачає Таїланду».
Коли 2022 року Малайзія запровадила паспорт для кочівників «Рантау», вимоги до його отримувачів були доволі жорсткими. «Запит передбачав претендентів із галузі IT та цифрових послуг», – розповіла Сара Хуанг, партнерка в малайзійській компанії Peter Huang & Richard.
Урядова корпорація Malaysia Digital Economy повідомила, що влітку поточного року розширила список учасників програми, включивши до нього юристів, технічних авторів, менеджерів із розвитку бізнесу, професіоналів у зв’язках із громадськістю та бухгалтерів. Мінімальний дохід цих нетехнічних професіоналів має становити від $60 000 на рік.
У структурі розповіли, що на «Рантау» було подано 3218 заявок, 1506 із яких були задоволені. Ті, хто хотів отримати місцевий паспорт кочівника, походили з росії, Пакистану, Великої Британії, Японії та Австралії.
Уряди Індонезії та Філіппін не відповіли на запити щодо умов отримання віз чи посідок на проживання для цифрових кочівників.
Фаустін Шріке, яка живе та працює на Балі протягом 14 років, вважає, що індонезійський уряд не може знайти слушне розв’язання ситуації з туристами, які бажають працювати віддалено. «Все ще можна побачити багато візових проблем, оскільки правила дуже заплутані», – каже вона. Погіршили ситуацію велика кількість росіян, які покинули рф через вторгнення до України. Більшість із них мають туристичні візи.
Е Мін То, 32-річна фрилансерка із Сингапуру, обрала шлях цифрового кочівника після того, як ціни на оренду квартир у її місті зросли. Сингапур лишився її базою, проте цьогоріч вона жила й працювала в Малайзії та В’єтнамі, продовжувати планує у Камбоджі, Таїланді, Японії та Непалі. Єдиною проблемою вона вважає саме наведені вище проблеми з отриманням віз.
Вонг, експертка з маркетингу, поділяє цю думку. «Що насправді потрібно цифровим кочівникам, так це віза строком на 6–12 місяців, що фактично є довгостроковою туристичною візою. Вони з радістю сплатять за неї (розумні) гроші… та заповнять просту форму заявки», – каже вона.
І резюмує: «У момент, коли ви починаєте вимагати докази рівня доходів, перевіряти репутацію та робити подібні речі – забудьте про них».
Європейські історії успіху
Азійським країнам варто було б орієнтуватися на досвід Європи, де знаходяться дев’ять з 10 найкращих країн для віддаленої роботи. Так дані містяться у глобальному огляді від Global Citizen Solutions, у якому проаналізовані 65 програм для цифрових кочівників по всьому світу.
Така кількість урядових ініціатив уже є вагомим свідоцтвом важливості та перспективності залучення цифрових кочівників, і їхня кількість зростає. Лише цього року програми запроваджені у Греції, Італії, Японії та згаданому вище Таїланді.
Тож дослідники з Global Citizen Solutions поєднали у своєму звіті аналіз законодавства, економічних реалій та експертні оцінки. Загалом п’ять показників: вартість візи (вартість подання, вимоги до стану фінансів), її вигідність (тривалість, можливість пролонгації, можливість до набуття громадянства), якість життя (охорона здоров’я, безпека, забрудненість, клімат), економічні фактори (вартість життя, можливість оптимізації податків, вартість робочого місця в коворкінгу), розвиток і проникнення технологій / інновації.
Найкращим місцем для цифрових кочівників, згідно зі звітом, є Іспанія. Лідерству сприяла ціла низка факторів, зокрема закон про стартапи, що покликаний розвинути систему підприємництва у країні, нульовий податок на зароблені за кордоном кошти, доступність життя, доступ до швидкісного інтернету й середовище, сприятливе до технологій та інновацій.
Дев’ять з 10 кращих країн – у Європі, що частково стало неочікуваним. Нідерланди та Норвегія, що опинилися на 2-му та 3-му місцях із майже однаковими показниками, потрапили туди завдяки високим стандартам життя, розвинутій охороні здоров’я, освіті та соціальним послугам, але, з іншого боку, вартість життя в цих країнах є дуже високою.
Показники, що вражають, – в Естонії та Румунії. Вони можуть похвалитися більш доступною вартістю життя, дивовижною природою та багатою культурою. Єдиною неєвропейською країною у першій десятці стала Канада (8-ме місце). У 2023 році країна анонсувала створення нової стратегії, спрямованої на залучення працівників технологічних галузей.
«Цікавим є саме домінування європейських країн. Також важливо зазначити, що 91% з 65 чинних програм для цифрових кочівників були впроваджені після пандемії COVOD-19, вони стали відповіддю на поширеність віддаленої роботи», – каже Патриція Касабіру, очільниця Global Citizen Solution.
Серед особливостей, які вивели в лідери Іспанію та Нідерланди, окрім якості життя, є і дія візи цифрового кочівника, яка надає право претендувати на постійне проживання, а згодом і на громадянство.
Висновки та інсайти
А от близькосхідний регіон, зокрема Дубаї чи Абу-Дабі, як і країни Карибського басейну, не потрапляють до подібних рейтингів. Висока вартість життя, жорсткі вимоги до рівня зарплати відлякують цифрових кочівників.
Згідно з рейтингами й результатами, у Європі видається 35% усіх віз для цифрових кочівників у світі, 38% – в Америці, 8% – у країнах Африки. Відповідно до звіту майже 60% віз для цифрових кочівників видаються незалежно від національності чи професії.
«Ми помітили, що більшість кочівників походять із країн Глобальної Півночі, проте зростає відсоток представників країн зі слабкішими паспортами паспортами. Ці люди розглядають цифрове кочівництво як можливість набути громадянство розвинутих країн, що сприяє розвитку глобальної мобільності професійної робочої сили», – резюмує Касабурі.
Источник: mind.ua